Laoway
>Кстати, можно узнать подробности об массовых убийствах активистов открытия >украинских школ в России (к сожалению не знаю фактов).
"...злочином щодо українського активіста став розстріл заступника голови Товариства української культури "Мрія" (м. Іваново, Росія), бізнесмена і мецената Володимира Побурінного (32 роки), якого було вбито в місті Тейково 19 листопада 2002 року перед дверима його дому. Він був бізнесменом і очолював фірму "Заповіт" (м. Тейково). Володимир
опікувався недільною школою і Товариством української культури "Мрія",
ініціатором створення яких він був. Зацікавившись діяльністю Ліги українських меценатів, мав бажання вступити до неї. КЛГП не має відомостей про те, чи було проведено слідство і чи були знайдені вбивці. Інформацію про його смерть подали журнал "Український огляд" (Москва) та вже згаданий сайт "Кобза - Українці Росії".
У квітні 2004 року у місті Владивосток знову стався замах, на життя керівника українського хору "Горлиця" 68-річного лікаря Анатолія Криля. Крім роботи у хорі, Анатолій Улянович був членом реєстраційної "двадцятки" парафії УПЦ КП на честь Миколая Чудотворця. Процитуємо лист КЛГП від 9 листопада 2004 до Президента Володимира Путіна у цій справі:
"З інформації, отриманої від членів української громади міста Владивостока, ми встановили такі факти.
1) 19 листопада 2003 року у Владивостоці була зареєстрована релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату на честь Миколи Чудотворця. Пан Анатолій Криль був членом реєстраційної десятки.
2) 1 квітня 2004 року відбулася репетиція українського хору під орудою Анатолія Криля. Члени хору попрощалися зі своїм керівником на автобусній зупинці.
3) По дорозі додому Анатолій Криль був жорстоко побитий невідомими. Ті, хто напав на нього забрали його посвідчення особи. У той же час гроші потерпілого залишилися при ньому, що вказує на те, що побиття не було простим пограбуванням.
4) 3 квітня пан Анатолій Криль в результаті отриманих травм помер у лікарні.
5) 12 квітня 2004 року стурбовані члени української громади Владивостоку написали колективний лист в слідчий відділ прокуратури з вимогою розслідувати це убивство.
6) До сьогодні злочин не розкритий, і, відповідно до заяв прокуратури, "мало шансів на розкриття злочину через відсутність свідків".
Прокуратура Первореченського району міста Владивосток впродовж довгого часу відмовлялася відкрити кримінальну справу за фактом убивства Анатолія Криля. Лише після офіційного звернення Міністерства закордонних справ України до російської сторони прокуратура Первореченьского району м. Владивосток переглянула своє попереднє рішення і відкрила кримінальну справу відповідно до статті 105 ч. 1 Кримінального Кодексу Російської Федерації (убивство). Як нам відомо, стосовно службовців Первореченского районного управління внутрішніх справ відбулося службове розслідування.
Виникає питання: що вплинуло на попереднє рішення прокуратури Первореченського району м. Владивосток - відмовити в порушенні кримінальної справи за фактом убивства Анатолія Криля? Українська діаспора бажає одержати відповідь на це питання.
Зазначимо, що, не зважаючи на обіцянки як Генеральної прокуратури РФ, так і прокуратури Приморського краю, Світовий Конгрес Українців ще досі не отримав повідомлення про завершення слідства у цій справі. А місцева влада до цього часу не виділила земельну ділянку під будівництво храму парафії УПЦ КП.
Наступним замахом на життя українського активіста став напад на співголову Тульської організації "Батьківська стріха", члена Ревізійної комісії ФНКА "Українці Росії" пані Наталю Ковальову (Медведюк), що стався 19 липня 2006 року. Ось як описує цю подію в публікації на сайті "Кобза - українці Росії" її чоловік і співголова "Батьківської стріхи" пан Володимир Сенишин:
"На мою дружину Наталю Степанівну Ковальову (Медведюк), заступника голови регіональної громадської організації "Батьківська стріха" Тульської області та Тульського відділення Об'єднання українців Росії та заступника генерального директора ТОВ "Gobza", 19 липня о 10-й годині ранку напали двоє невідомих в під'їзді нашого офісу. Вони жорстоко покалічили її. Металевим прутом, який знайшли біля місця нападу, їй розтрощили лице, ледве не вибили праве око, зламали зуби. Крім того, падаючи, Наталя вдарилась потилицею об трубу. Спасло густе довге волосся - удар пішов навскіс, стесавши шкіру з третини голови. Від ударів в лице кістки черепа були зламані, у мозку - внутрішній крововилив.
Ніяки речі нападники не забрали. Наталя не пам'ятає всього, але судячи з характеру ударів, синцям на руках та ногах, вона захищалась, чим врятувала собі життя.
Як я її побачив, лежачу в під'їзді, то мову мені відняло. Все лице пошматоване та закривавлене, голова розрубана, видно одно ліве око, біле від болю. Всюду кров. Тями Наталя не втратила, билась та кричала, бідна, в моїх руках аж до приїзду швидкої допомоги і заспокоючого уколу. Приїхали в лікарню - і відразу в операційну. Операція тривала 7 годин".
Далі Володимир Сенишин повідомляє: "Міліція веде справу мляво. Паралельно ведемо пошук самі. Версій багато. Перечислю їх всі, як би деякі з них фантастично не виглядали: спроба грабунку; помста на побутовому грунті; помста на грунті роботи; конкуренція по роботі; конкуренція по громадській роботі; "скінхедський" замах; замах ФСБ".
На щастя Наталя Ковальова, не зважаючи на критичний стан, силою своєї волі вижила і потроху поверталася до нормального життя. У жовтні 2006 року у Москві вона зустрілася із керівництвом ФНКА "УР" у справах Ревізійної комісії, яку вона на той час вже очолювала. Здавалося життя налагоджувалося... Але 26 грудня КЛГП отримала страшну неочікувану звістку - 24 грудня 2006 р. у Тулі було вбито її чоловіка Володимира Сенишина! Вбито двома невідомими, які стерегли його біля приміщення фірми "Gobza" і нанесли йому смертельні поранення на очах у багатьох мешканців міста, робітників Тульського патронного заводу ім. Сергія Кірова. І ось тепер ми мусимо процитувати розповідь вже самої Наталії Ковальової про смерть її коханого чоловіка. Читати ці рядки дуже боляче, особливо усвідомлюючи, якою гарною, живою, інтелектуальною парою вони були. І громадянами вони були активними: мали свій бізнес, очолювали обласну українську організацію. Під час виборів президента України 2004 р. обоє були спостерігачами. Вони писали публіцистичні нариси та репортажі на сайт "Кобза -Українці Росії". Писали їх в активному стилі, як люди, що хочуть і можуть щось зробити. Обіцяли сайту і матеріальну підтримку. Навіть в руках убивць вони чинили опір і намагалися будь-що вижити, як справжні українці. Вони були відкритими, духовно щедрими людьми - справжніми інтелігентами.
Із розповіді Наталії Ковальової:
"Останнім часом, після нападу на мене в під'їзді нашого будинку 19 липня 2006 року, Володя постійно оберігав мене. Він сам завжди виходив з будинку першим і обов'язково просив кого-небудь супроводжувати мене.
Так і не почувши від нього обіцяного звукового сигналу з нашого "уазика", ми зібралися і вийшли із Сергієм (Сергій Дмитрович Смердов - тульський правозахисник і друг покійного - прим. ред.) на вулицю. Він йшов переді мною і першим побачив Володимира, що лежав на землі прямо біля дороги. Володя лежав на лівому боці скорчившись і дихав з голосними хрипами. Портфель з документами був при ньому.
Я підбігла до Володі і, не вірячи своїм очам, обережно взяла його під голову, що лежала на льоду в калюжі крові. Згадала слова Володі, який розповідав про те, як рятував мене - він тримав мою голову і, дивлячись на моє розірване обличчя, кричав: "Дихай ротом, Наташа! Дихай ротом!". І я теж стала кричати йому: "Дихай, Вовка! Дихай!.."
При цьому помітила на нашій вулиці Марата кількох людей, в основному жінок, що кричали нам, мовляв, вони вже викликали "Швидку" і міліцію. Сергій почав розпитувати їх про щойно побачене. Очевидці повідомили, що двоє спортивного вигляду молодиів у темному одязі вибігли за Володею з-під арки нашого будинку № 170 з бітами в руках. Володя вискочив з арки на дорогу, він кричав і намагався вибігти на світло, до людей. Було слизько, схоже він посковзнувся на льоду. Переслідувачі наздогнали його, звалили з ніг і стали бити. Це відбувалося на очах багатьох людей, які виходили з трамвая і з прохідної Тульського патронного заводу імені Сергія Кірова (вул. Марата, 139), що розташований саме напроти нашого будинку. Ці двоє нанесли удари "бітами" по голові Володі і швидко утекли".
Повну версію розповіді Наталі Ковальової можна прочитати на сайті "Кобза-Українці Росії", там же є і світлини пана Володимира, зроблені за 5 годин до його вбивства.
Трагічна, непоправна втрата. У своєму листі до членів КЛГП член президії УВКР, перший заступник голови ФНКА "Українці Росії" професор Стефан Паняк з Єкатєринбургу так написав про покійного: "Володимир був із тих людей, які ніколи не ішли на компроміс із власною совістю". А ось як описав голова Ревізійної комісії ОУР академік Тарас Дудко із Москви стан пані Наталі Степанівни Квальової у день похорон: "Наталка Ковальова від страшного горя майже вся посивіла. Люди досить залякані. Інформації про трагічну подію дуже мало. Наталка обіцяла приїхати до Москви і детально все розповісти...".
В Комітеті КЛГП у Справах Української Громади у Росії виникає питання: хто тепер забезпечить їй безпеку і чи буде розслідувана ця справа?
В усіх наведених вище п'яти випадках замахів на життя російських українців (архиєпископ Адріан (Старина), Володимир Побурінний, Анатолій Криль, Наталка Ковальова і Володимир Сенишин) КЛГП вбачає спільні риси.
По-перше, убивці чи нападники не цікавилися особистими речами жертви. Метою їх нападу було убивство. По-друге, органи міліції жодної справи не розкрили, а в деяких випадках навіть не проводили слідство, або швидко закривали нерозслідувану справу. По-третє, особи, що стали об'єктом нападу, були активістами українських громадських і релігійних організацій і займалися церковними справами, бізнесом, співпрацювали з українськими ЗМІ або підтримували демократичні перетворення в Україні.
Аналізуючи всі ці вбивства та напади на активістів, в КЛГП схиляються до думки, що у Росії діють сили, які намагаються залякати український громадський рух, зокрема зупинити такі його напрямки, як розвиток українських церков, "помаранчевих" ідей, громадську підтримку України, діяльність незалежних українських ЗМІ, правозахист. Така думка логічно узгоджується із загальною ситуацією в сфері національних відносин в РФ.
http://maidanua.org/static/mai/1170833383.html
